Зелений перець отримують із плодів тієї ж перцевої ліани, що й чорний, й білий перець. Незрілі ягоди (горошини) збирають і піддають сушці таким чином, щоб зберегти їх зелений колір. Також їх вживають у свіжому, замороженому і консервованому (маринованому або солоному) вигляді.
Ця пряність м'якіша, ніжніша на смак, ніж інші сорти перцю. Аромат зеленого перцю скоріше не гострий, а пікантно-пряний, освіжаючий. Цілі горошини мають набагато більш тонкий і сильний запах, ніж мелені, тому подрібнюють їх зазвичай безпосередньо перед вживанням.
Зелений перець додають у паштети, ковбаси, сири, закусочне вершкове масло з різними наповнювачами, у м'ясо, запечене на грилі, в різноманітні страви з риби. Також цю пряність кладуть у маринади, соуси, підливи, деякі пряні суміші.
Його можна назвати "рибним перцем", хоча він також підходить для багатьох делікатних страв із м'яса і птиці, ніжний смак яких сильна пекучість чорного перцю може зіпсувати.
Свіжозмелену пряність найкраще класти у вже готові страви або додавати наприкінці їх приготування.
Зелений перець добре поєднується з іншими видами перцю: чорним, білим, рожевим, – а також із розмарином, любистком, куркумою, селерою, коріандром та іншими прянощами.
У свіжого зеленого перцю горошини повинні бути гладкими та пружними, а в консервованому не повинно бути ніяких пластівців або домішок.
Сушений зелений перець по виду й розміру такий самий, як й чорний, лише тьмяно-зеленого кольору.
Зелений перець не такий пекучий, як чорний, а тому не обпікає слизову. Він рекомендується при зниженій кислотності, діареї, харчових отруєннях, слабкому апетиті, розладах сечостатевої системи, захворюваннях серця, застуді та грипі.
Зелений перець можна замінити рожевим або чорним залежно від необхідної пекучості.